Ми перебралися на tv.mycity.com.ua!!!


« Home | ТРК «Вінниччина» заявляє, що місцева влада «хоче з... » | Власна думка про ситуацію з телканалом "ТЕТ" » | Ющенко виступить в ефірі 4 телекомпаній у п'ятницю... » | Мустафін керуватиме інформаційним мовленням СТБ » | Нацрада вирішила, що Ющенко не агітує "думати по-н... » | ВР прийняла "неякісний" закон про ТБ і радіо - екс... » | Українські телеканали домовились про розміщення св... » | Біатлон. Етап Кубка світу » | «Подорож Гуллівера» на Першому » | «Олімпійські зими: український слід» » 

вівторок, січня 17, 2006 

Музична «соціалка»

На програму «Вітаємо вас із Оксаною Пекун» написав із тюрми злодій, який обікрав київську квартиру співачки. І пообіцяв, як вийде, принести квіти і свої вірші для Оксаниних пісень.

Наталка Могилевська і Андрій Кузьменко на «Інтері», Тіна Кароль і Андрій Кравчук, Олександр Пономарьов на «1+1», Сашко Положинський і Джон Кувалдін на М1, зірки на телебаченні — звична справа, «ящик» експлуатує їх впізнавані обличчя, вони експлуатують безмежні можливості електронних ЗМІ. Чесний бартер. На Першому національному теж є свій проект із співачкою в ролі телеведучої — «Вітаємо вас із Оксаною Пекун».

Щодня в будні вона читає листи, вітає іменинників, ювілярів, виконує музичні бажання, і так три роки поспіль. Крім того, що три роки — це вже сам по собі термін, виявилося, що Оксана — це не тільки обличчя програми, за яке редакторські «органи» роблять усю чорну роботу, вона сама перечитує всі листи, які приходять на програму, і сама пише сценарії. В нашу редакцію для інтерв'ю вона прийшла під вечір, після запису 12 програм. Після того, як ми записали розмову, необережний порух руки — і цифровий диктофон усе витер, геть усе інтерв'ю. Ви думаєте, вона топнула ніжкою, скривилася чи грюкнула дверима? Пекун весело засміялася і дала друге інтерв'ю. Для тих, кому цікава «кухня» народної програми.

— Оксано, формат програми «Вітаємо вас» дуже консервативний і традиційний — народ просить привітати маму-тата-свекра-брата із якимось святом і поставити пісню. Раніше таких народних програм було повно, до речі, й зараз на кожній радіостанції вони є, а з телебачення зникли як морально застарілі. Як ти почуваєшся в цьому тележанрі?

— Я відчула, що ця програма потрібна, після того, як на адресу програми стали надходити більше тисячі листів на місяць. Спочатку було 25 листів на тиждень, потім більше, більше, більше і апогей — півтори тисячі конвертів на місяць. З цих листів я побачила, що нашим людям не вистачає елементарної уваги, що є дуже багато самотніх людей, яким нема з ким поговорити, які обділені спілкуванням, близькими, турботою. Були листи, де писали: у мене нікого немає, привітайте мене з днем народження. І я пишу цій людині щире і тепле поздоровлення, намагаюся добром, позитивною енергетикою додати їй гарного настрою в цей день, щоб вона відчула, що її хтось згадав, і, може, вона покличе якусь сусідку і скаже: ось подивись, мене сьогодні будуть вітати. Деякі люди пишуть: ми знаємо, що у вас програма коротка, всіх не втиснеш, але ви хоч прізвище наше назвіть. Тому я нормально себе почуваю в цій програмі, люди дають зрозуміти, що і програма, і я їм потрібні.

— На твоєму місці хотіли б опинитися багато співаків — омрiяний безплатний щоденний пiар! — чому обрали саме тебе?

— Взагалі-то в мене вже є досвід роботи на телебаченні — в 1999 році я вела програму «Соло нового сезону» на ICTV, її робила чудовий режисер Світлана Расстригіна, яка мене як ведучу і розкрила. Ця програма проіснувала близько року, ми привітали всіх із 2000-м роком півторагодинним новорічним вогником, і на цьому контракт із ICTV закінчився.

А коли на Першому національному зайшла мова про програму «Вітаємо вас», Галина Химей, автор проекту, запропонувала мою кандидатуру на роль ведучої. Оскільки в музичній редакції знали, що я із Заходу України, вільно володію українською, і я співачка, і, скажу скромно, весела, щира, безпосередня, спробували мене. Два місяці вони придивлялися, а потім «одобрили», і я офіційно стала ведучою.

Це дуже копітка робота, всю організаторську і продюсерську роботу бере на себе Володимир Коваленко (продюсер і чоловік Оксани Пекун. — Авт.), хоча його й немає в титрах, із нами працюють дві творчі групи Першого національного, режисери — Олег Пилипчук та Люся Павловська. Музичні номери верстає музична редакція, але я не забуваю про своїх колег, які приносять свої нові кліпи, концертне відео. У нас немає ротації, але ми можемо показати всіх потрошку. Беремо наших виконавців, яких, до речі, не так часто побачиш на інших каналах, у цій програмі не існує слова «неформат».

До речі, сценарії програм я пишу сама.

— Немає фахівців чи УТ-1 економить на сценаристах?

— Не в тому річ. Просто я знаю, що хтось інший не може, можливо, так передати те, що хотілося б сказати цій конкретній людині, яка написала листа. Часто дякують, що ви «так привітали, що наш дідусь, який завжди був такий суворий, доброго слова з нього не витиснеш, а тут він стоячи послухав привітання, пісню, дивимось, він розчулився, плаче і нас обіймає. Це вперше у житті». А з іншого села пишуть, що «коли йдемо на город влітку, беремо iз собою будильники, у кого першого задзвонить, то біжимо дивитися вашу програму». Ще пишуть, що лежав старий дід, прикутий до ліжка, його привітали по телебаченню, він встав і пішов, уже й екстрасенсорні здібності в мене знайшли. Як же я буду читати слова, які за мене хтось написав?

— Твоя програма пережила кількох президентів НТКУ, як ставиться до неї нинішнє начальство?

— Ми були при трьох президентах НТКУ, і всі президенти до нас ставилися лояльно, тому що це програма, яку люблять глядачі. Це ще й соціальний проект, ми йдемо до простих людей, які, можливо, далеко в горах чи глухому селі мають тільки один канал — УТ-1, і можуть при цьому не тільки подивитися цю програму, а й безплатно привітати когось на Донеччині, Херсонщині чи в Криму. Кожен по-своєму дивиться на канал, звичайно, я не відкидаю думку, що пан Докаленко буде трансформувати мовлення, та й наша програма не буде залишатися однаковою весь час, але все одно вона буде для людей. Бо якщо говорити про громадське телебачення, то й воно теж має бути для людей, однозначно.

— Як позначається твоя теледiяльнiсть на кількості записаних пісень, концертному графіку?

— Співаємо в тому ж режимі, що й раніше. Спочатку було важко поєднувати і співи, і концерти, і написання сценаріїв, і записи програм. Раніше ми писали раз на тиждень 5 програм, а тепер — раз на два тижні 12. Я беру iз собою міх листів на концерти, на гастролі, в тури. Хтось із артистів курить, хтось анекдоти розповідає, хтось каву п'є, а я сиджу за ноутбуком і пишу сценарій. Тому зараз телебачення зовсім не впливає на концертну діяльність.

Як і раніше, я продовжую працювати зі своїм композитором-аранжувальником Олегом Макаревичем, хоча зараз він надзвичайно затребуваний і зайнятий — пише пісні для Софії Ротару, Миколи Баскова, Таїсії Повалій. Наразi на його пісню «Доле моя» знімається кліп-сюрприз з анімацією, і Оксана Пекун у ньому буде теж мультяшна. Останню пісню я записала з відомим композитором, поетом і продюсером Романом Лузаном — «Цілував мене дощ».

— За цей час ти поповнила свій запас тостів і побажань. Тебе ж, мабуть, на всіх застіллях просять щось побажати.

— Чим збагатилася, так це знанням прикольних українських прізвищ — Голопупенко, Нездойминога, Жовтоніжки, Попики, Пукали, Ковбасюки — і географією України. Їдемо кудись на концерт, проїжджаємо місто, село, районний центр, я все знаю — звідси мені писали, звідси писали, і звідти. Можу по більшості сіл сказати, який це район і яка область. Але найкращий тост — найкоротший: «Друга — за друга», за одного чи багатьох друзів, бо без друзів дуже тяжко. А четвертий тост завжди намагаюся виголосити за чоловіків — за наші плечі, за нашу опору.

— Не було випадків, щоб ти розтанула і поїхала кудись у глибинку, на запросини до якогось ювіляра?

— Ні. Але на море вже є цілі три запрошення. Є ціле село у Вінницькій області — Борівка, там просто мій фан-клуб. Є дуже хороша людина Петро Ілліч Коваль у Кіровограді, з яким ми не просто зідзвонюємося, він уже й допомагає передачами(сміється). Листуюся з однією жінкою з міста Романів, і кожен її лист на 12—15 аркушів, це такі сповіді за все життя. Пишуть навіть із тюрми. Нещодавно приходить мені лист від злодія, який обікрав нашу хату в минулому році. Він пише: «Мені подобається ваша творчість. Шкода, що так сталося, але я, можливо, через декілька років вийду, прийду на ваш концерт, подарую вам квіти і, можливо, ви заспіваєте пісню на мої вірші».


Валерія КОРЧЕВСЬКА, "Україна Молода"
http://www.umoloda.kiev.ua/number/592/211/21436/

Реклама